Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія
ЗНО

КОБИЦЬКИЙ СЕРГІЙ ЛЕОНІДОВИЧ

 

Кобицький Сергій Леонідович

(06.02.1973-16.09.2014)

Випускник школи №16 м.Кременчука

Дата та місце народження: 06.02.1973 р., м. Барвінкове, Харківська обл.

Дата та місце загибелі: 16 вересня 2014 р.

Звання: Солдат.

Посада: Сапер

Підрозділ: 57-а окрема мотопіхотна бригада.

Обставини загибелі: Загинув 16 вересня 2014 р. в ДТП під час ротації в зону

 проведення АТО.

Сімейний стан: Залишилася   батьки   та   донька.

Місце поховання:   с. Мала Кохнівка, Кременчуцький район, Полтавська обл.

 

 

 Відповідно до розпорядження голови Полтавської обласної ради №183 від 22 вересня 2015 року нагороджений відзнакою "За вірність   народу України"   І ступеня (посмертно).

 

На сесії Кременчуцької районної ради у  Книгу Пошани внесли прізвище  Героя з  Кременчуцького району Сергія Кобицького  і  вручили свідоцтво батькам загиблого. Голова районної ради Андрій Дрофа та заступник голови Едуард Скляревський вручили батькам загиблих воїнів АТО свідоцтва про занесення до Книги Пошани обласної ради їхніх синів – Сергія Кобицького та Віталія Кондакова. Усі присутні стоячи подякували Панюті Вірі Федорівні та Кондаковим Надії Костянтинівні та Олексію Дмитровичу за виховання синів.

 

5 січня 2015 року виконуючий обов’язки голови обласної ради, перший заступник голови обласної ради Володимир Марченко видав розпорядження «Про занесення до Книги Пошани Полтавської обласної ради».

Керуючись  статтею  55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до рішення двадцять сьомої сесії Полтавської обласної ради п’ятого скликання від 23 червня 2010 року «Про нову редакцію Положення про Книгу Пошани Полтавської обласної ради», рішення президії Полтавської обласної ради шостого скликання від 19 грудня 2014 року, на визнання вагомих особистих заслуг перед Полтавщиною та Україною, за зразкове виконання військового і громадянського обов’язку, мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, занести до Книги Пошани Полтавської обласної ради Кобицького Сергія Леонідовича.

У Книгу Пошани вносять прізвища за  визнання вагомих особистих заслуг перед Полтавщиною та Україною, за зразкове виконання військового і громадянського  обов’язку, мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.  Сама Книга зберігається в обласній рад  з разом з атрибутами Полтавської  області.

Сергій Кобицький народився в місті Барвінково Харківської області. Коли Сергію   було два місяці, його батьки розійшлися і мама забрала його в село Бурти Кременчуцького    району,  звідки вона була родом.  Мама Сергія Віра Федорівна влаштувалася на роботу в Домобудівний комбінат, отримала квартиру в Кременчуці. У  перший  клас  він  пішов  в  17-у школу.  У 1984 році сім'я отримала 2-кімнатну квартиру на Першому Занасипу. В школі №16 Сергій навчався з 5-го класу (1985р.) по 8 клас (1988р.).

Після   закінчення   восьми  класів  Сергій Кобицький  поступив в 16-е училище, захистився  достроково,  тому  що  його  призвали  до  армії. Сергій  півроку  відслужив   в навчальному  центрі  «Десна», після  чого  його забрали  до Німеччини забезпечувати  життєдіяльність  військового аеродрому.  Але  через  короткий  час  Сергій був комісований — лікарі  виявили хворобу нирок. Навіть  під  час  війни  він  був  придатний  лише  до  нестройової   служби.

Влітку   2014   року  був мобілізований  на  захист  України. Пройшов   навчання  у  169-му  навчальному  центрі   Сухопутних   військ   Збройних   Сил   України   «Десна»,   потім був переведений у Кіровоград, у підрозділ саперів в/ч 4533. 

16 вересня 2014 року загинув разом із своїм командиром при виконанні службових обов'язків. Похований у с. Мала Кохнівка Кременчуцького району.

 

 

 

 

Сергея Кобицкого призвали, несмотря на то, что во время срочной службы он был комиссованный и признан непригодным к службе. Сергей погиб в ДТП под Кировоградом за несколько дней до отправки в зону АТО. У него осталась дочь и старенькие родители, которым очень тяжело без единственного сына.

Сергей Кобицкий родился 2 февраля 1973 года в городе Барвенково Харьковской области. Когда Сереже было два месяца, его родители разошлись и мама забрала его в село Бурты Кременчугского района, откуда она была родом. 

Мама Сергея Вера Федоровна устроилась на работу в Домостроительный комбинат, получила квартиру в Кременчуге. В первый класс он пошел в 17-ю школу. В 1984 году семья получила 2-комнатную квартиру на Первой Занасыпи и Сергей заканчивал обучение уже в 16-й школе. 

После окончания восьми класов Сергей Кобицкий поступил в 16-е училище, защитился досрочно, потому что его призвали в армию. Сергей полгода прослужил в учебке «Десна», после чего его забрали в Германию обеспечивать жизнедеятельность военного аэродрома. 
 

Но через короткое время Сергей был комиссованый — врачи обнаружили, что у него одна почка опущена ниже нормы. Даже во время войны он был годен только к нестроевой службе.

После армии Сергей устроился в Полтавское управление бурильных работ, занимался наладкой нефтеперерабатывающего оборудования в Тюмени. После развала СССР управление ликвилировали и Сергей пошел работать сантехником в Кременчугский домостроительный комбинат, где трудилась его мама. Работал на комбинате, пока он не закрылся. 

После этого Сергей работал сам на себя, открыл небольшую птицеферму в Малой Кохновке — в этом селе он жил вплоть до мобилизации в 2014 году. 

В 1993 году Сергей женился, у него родилась дочь Саша. Но жизнь сложилась так, что вскоре брак распался. Последние девять лет Сергей жил в гражданском браке. Сейчас Саша учится на психолога в Днепропетровске.

~

Летом 2014 года Сергей был призван в армию. Две недели он провел в учебном центре в «Десне», затем был переведен в Кировоград, где попал в подразделение саперов. Пробыв две недели в Кировограде, Сергей с сослуживцами должен был отправляться в зону АТО. 

При этом Кобицкий взял свою собственную машину «Fiat Doblo», он намеревался отправиться на ней в зону боевых действий и там использовать для перевозки саперов и их оборудования. Однако за несколько дней до отрпавки Сергей вместе со своим командиром попал в ДТП под Кировоградом. Это произошло 16 сентября 2014 года.

- Точно никто ничего не говорит, как все произошло. Говорят, что не справился с управлением. Я не знаю, как он мог не справиться. Он с 13 лет машину водит. Он до 41 года проездил и у него не было ни нарушений, ни прав его не лишали, ни штрафов на выписывали. Как он мог не справиться с управлением, если на трассе никого не было? 
Машина перекинулась два или три раза, машина высокая. На трассе перекинулась, в кювете и опять на колеса стала. Я не могу понять, как Сережа такие травмы получил, а у командира поломанная нога и сотрясение.

Вера Панюта

мама

Сергей Кобицкий был похоронен на кладбище в Малой Кахновке. Его имя внесено в Книгу почета Полтавщины. Кроме того, он был посмертно награжден нагрудным знаком «За верность народу Украины» І-й степени.