Історія гімназії №16

   Мікрорайон  1-й Занасип у спогадах його мешканців

Виникнення занасипського району пов’язане з проведенням Харківсько–Миколаївської залізниці через Кременчук і включенням міста в загальноросійську мережу залізних доріг у другій половині ХІХ ст. Але справжній інтенсивний розвиток Занасипу розпочався з 60-70 рр. минулого століття. Про те, яким був цей район у минулому і яким він став зараз, згадують його мешканці.
Із спогадів Мужайла І.Ф.: "В начале июля 1941 г. был сформирован Кременчугский отдельный истребительный батальон численностью 300 человек, организованный из 4 взводов. Командир батальона – Сиряченко Григорий Семенович.
Меня назначили командиром 3-го взвода. Взвод состоял из 75 человек. Назначение батальона было вести борьбу с диверсантами, шпионами и провокаторами. На вооружении взвода было огнестрельное оружие – пулеметы, винтовки, гранаты и бутылки с горючей жидкостью.
Взвод принимал участие в разгрузке барж и пароходов с ценными материалами и зерном. Разгрузка проходила в ночное время без освещения, все материалы и зерно вывозились на территорию артсклада, а дальше грузились в вагоны и эвакуировались вглубь страны.

После оккупации противником правого берега Днепра взвод держал оборону на левом берегу в районе железнодорожного моста. До прихода подкрепления 297 дивизии взвод был направлен на разгрузку вагонов с боеприпасами и доставлял их державшим оборону артиллерийским частям дивизии, не допускавшим форсирования Днепра”.
Із спогадів Дикого Я.А.: "Из разных источников мы знали, что со дня на день, а вернее с ночи на ночь, нужно ждать налетов вражеской авиации на железнодорожный мост и потому все средства были подготовлены к встрече воздушного противника. Впервые ночью в последних числах июня 1941 г. пост ВНОС сообщил о приближении к Кременчугу двух неизвестных военных самолетов, которые сбросили бомбы на железнодорожній мост через Днепр. Но из-за большой высоты и плохих метеоусловий не попали.
Со второй половины июля 1941 г. авиация противника систематически наносила удары по огневым позициям, особенно железнодорожному мосту. В облачный день примерно в 10 часов утра самолет противника Хейнкель III вывалился из облачности на высоте 80-100 метров в третий пролет от Крюкова. Мост был разрушен, но инженерно-строительный батальон немедленно приступил к восстановлению железнодорожного моста.
Кроме того, силами рабочего класса был построен деревянный мост на 500 метров выше разрушенного, очень низко над водой. По нему была восстановлена связь с правым берегом. С подходом основных сил противника немцы день и ночь вели обстрел города артиллерийским и минометным огнем, особенно железнодорожную станцию и речной затон, где было большое скопление пароходов, речных барж, катеров с горючим, продовольствием и боеприпасами, следующих из Киева и других городов”.
Із спогадів Пономарьової Т.П.: "Вскоре после начала войны немцы подошли к нашему городу. Каждую ночь немцы бомбили Крюковский мост. Люди притаились в подвалы, погреба. И вот пришел черед Кременчуга, население города начало отступать к Полтаве. Наша семья бросила дом и все, что было нажито. Мы пешком отправились в направлении Полтавы. Но эвакуироваться не успели. Пришлось вернуться назад в Кременчуг.
Началась трудная жизнь. Военнопленные восстанавливали мост, туда могли пройти только дети. Мы с сестрами ухитрялись бросить им что-нибудь из еды, а они нам кидали дрова. Дальше пошли ужасные дни. Фашисты угоняли молодежь на работу в Германию. Расстреляли родственников и друзей. Нам с сестрами чудом удалось спастись”.
Із спогадів Гунько Л.І.: "После окончания войны наша семья возвратилась в Кременчуг с семьей маминой сестры. За годы войны фашисты принесли неисчислимые бедствия городу. Сожгли, разрушили, уничтожили железнодорожный узел, пристань на Днепре, электростанцию, 97% жилого фонда. Кременчуг был почти весь разрушен, потому приходилось жить по несколько семей вместе. Жить двум семьям было трудно. В связи с этим отец начал строить домик на первой Занасыпи. Учиться я начинала в 32-й железнодорожной семилетней школе.
На Занасыпи были наводнения, во время которых жители плавали на лодках в школу и на работу. Опозданий не было. Домики строили маленькие, тротуаров не было, дороги плохие, освещения на них не было”.
Із спогадів Білоград П.Я.: "На Занасипі проживаю з 1957 р. Будиночки того часу були старі, переважно з глини, цегли тоді не було. Вулиці були зарослі споришем, машини не їздили, лише кінні упряжі, та й ті дуже рідко. Була водяна колонка, з якої брали воду жителі з сусідніх будинків, газу не було. Двори з городами огороджені не були. Продукти зберігали в погребах.
Бували роки повноводдя ( 1942, 1956, 1958 ). Усі хати й вулиці були затоплені. Харчі людям возили човнами”.
Із спогадів Ткаченко З.П.: "Протягом 1949-1953 рр. будували новий міст. Всі люди брали активну участь у будівництві. Влаштовувалися суботники”.
Із спогадів Мороз У. І.: "Як мені відомо, до будівництва дамби Занасип було залито водою Дніпра. Після будівництва дамби води не стало. Нам виділили ділянки на забудову ( по 4,9 сотки землі ). Проживаю я на Занасипі з 1963 року. Будуватися було важко, заробляли мало, мали двоє дітей.
Вулиці були вузенькі, будинки глиняні, ще довоєнні, а ми будували добротний, гарний, з цегли. Доріг ще не було, самі болотця. Одразу збудували курінець, сарайчик, а потім будинок. Посадили сад з яблунь та груш. На той час майже у кожному дворі був гарний садочок.
Хозяйства не тримали, єдине що було, невеличка частка городу. Дещо вирощували, але більшу частину овочів купували на базарі, бо це було доступно. Святкували багато різних свят, проте більшість релігійних свят заборонялась. Але ми ходили до церкви, хрестили дітей, не зважаючи на заборону. Діти мої ходили до школи № 3 на третьому занасипі. Це була нова школа. Директором її був Рева Н.М.
Усі діти були піонерами, потім комсомольцями. Багато з них уже дорослими вступали до партії Леніна. Чоловік працював будівельником, будував усі висотні будинки на першому занасипі. Я працювала на заводі силікатної цегли, завод працював без перебоїв, так як на той час багато людей будувалося”.

Із спогадів Тура І.О.(першого директора школи №29, сьогодні школа №16 ): "За генеральним планом забудови міста початку 60-х рр. мікрорайон першого Занасипу отримував велику перспективу житлової забудови. Тут мали постати 5-и та 9-и поверхівки, три зтроених 16-и поверхових будинки, громадський центр з киноконцертним залом и плавальним басейном, три дитячих комбінати, дві школи зі спільним стадіоном.
На жаль, життя внесло свої корективи і цей план не було здійснено, але будівництво житла у мікрорайоні було розпочато. З появою перших 5-и поверхових будинків №№ 11, 13, 15, 19 та 21.

Виникла нагальна потреба будівництва середньої школи на 1280-1320 учнівських місць. Її будівництво розпочалось у 1972 р. в районі вулиці маршала Говорова та провулку Військовому. Фінансування будівництва здійснював Крюківський вагонобудівний завод, будувати школу розпочав домобудівний комбінат №3, а закінчувало будівельно-монтажне управління "житло буд”. На початку квітня 1974 р. будівництво школи було завершено. І 1 вересня 1974 р. настала урочиста мить - відкриття нової школи. Та якої! Для жителів першого Занасипу, що проживали в приватних будинках з єдиним тісним магазинчиком, це була не просто школа – це був величезний шкільний палац: чотирьох поверховий учбовий корпус сімдесятиметрової довжини на 32 класні кімнати; двоповерховий, такої ж довжини службовий корпус зі шкільною їдальнею на першому поверсі та актовим залом на другому; великий спортивний зал.
Обидва ці корпуси були з'єднані двоповерховим тридцятиметровим переходом, де були розміщені навчальні кабінети, учительська та інші службові приміщення. А такого шкільного двору, який мала наша школа, не мала жодна школа міста: тут розмістилися не тільки зелені трав'яні майданчики, а й цілий шкільний дендропарк, велика теплиця і навіть шкільний стадіон зі своїм шкільним футбольним полем, біговою доріжкою та спортивними майданчиками. Щоправда, за будівництво цього стадіону довелося добре "повоювати", бо треба було знести 5 приватних будинків, а їх мешканцям надати комунальні квартири.
Не передбачені проектом зміни в будівництві вдалося здійснити завдяки прекрасному майстру будівельної справи виконробу Бабенко Віктору Григоровичу.
В перші роки становлення нової школи доводилося долати доволі складні проблеми матеріального, фінансово-господарчого та психологічного характеру. Створювалися вони такими обставинами:1)абсолютно новий колектив учителів та учнів;2) відсутність будь-якої раніше створеної матеріальної бази; 3) це було позапланове будівництво, а тому фінансування і оснащення школи офіційно не передбачалося.На виручку прийшли ентузіазм і самовіддана праця вчителів та безкорислива допомога батьків. Це завдяки їм класи наповнювалися нестандартним обладнанням, дидактичними матеріалами, навчальними посібниками. Перший рік школа працювала в складі 15 класів, де навчалися 452 учні. А тому третій і четвертий поверхи учбового корпусу школи були закриті.Однак темпи житлової забудови мікрорайону наростали і школа швидко заповнювалася новими мешканцями”.

 1 вересня 1974 року настала урочиста мить відкриття нової  середньої школи  № 29. «Для жителів Занасипу, більшість з яких проживала в приватних будинках,  це була не просто школа, а величезний палац»,- згадує перший директор І.О. Тур(роки діяльності). Чотирьохповерховий навчальний корпус сімдесятиметрової довжини на 32 класні кімнати,  двоповерховий  службовий корпус з великим спортивним залом на першому поверсі та актовою залою на другому. Обидві будівлі були з'єднані двоповерховим переходом, де розміщувалися навчальні кабінети, учительська та інші службові приміщення. Школа була розрахована на 1320 учнівських місць. У перший рік роботи освітнього закладу відкрилося 15 класів, де навчалося 452 учні. У дитячій їдальні  запущено єдину в місті автоматичну  лінію   гарячого харчування, завдяки якій обслуговувалося до 500 учнів.

У жодній школі міста не було такого просторого подвір’я. Завдяки прекрасному майстру В.Г. Бабенку, який здійснив непередбачені проектом зміни в будівництві, на місці п’яти приватних будинків розмістився великий стадіон із футбольним полем та  біговою доріжкою. Біля стадіону закладено велику теплицю, а перед навчальним корпусом - справжній   дендропарк з різними видами дерев та кущів.

У перші роки становлення школи доводилося вирішувати  складні проблеми матеріального, фінансово-господарчого та психологічного характеру, викликані цілим рядом обставин: абсолютно новий колектив учителів та учнів, відсутність будь-якої матеріальної бази. Позапланове будівництво закладу не передбачало офіційного фінансування. Тільки завдяки  ентузіазму й самовідданій праці вчителів та безкорисливій допомозі батьків  кабінети наповнилися нестандартним обладнанням, дидактичними матеріалами, навчальними посібниками.

         У 1977-1978н.р. кілька шкіл міста було перейменовано, у тому числі й нашу. Тепер І.О. Тур, учитель історії,  очолював школу № 16. Майстер своєї справи, людина авторитетна та непохитна у своїх переконаннях, він усіляко сприяв творчій активності педагогів. Взірцем самовідданої роботи з дітьми стала В.О. Чепенко, «учитель-методист», заступник директора з виховної роботи (1991–2002рр.). Майже 40 років натхненної праці віддала вона школі, нагороджена знаком «Відмінник народної освіти» та медаллю «Ветеран праці». Улюбленицею малечі стала А.П. Шишко, «учитель-методист»,  нагороджена знаком «Відмінник освіти України», яка працює з перших днів роботи школи й до сьогодні. За цей час займала посади заступника директора з навчально-виховної  роботи (1992-2010рр.) та директора школи (2005-2007рр.). Любов до спорту у школярів  плекав учитель фізичної культури Ю.Г. Хомяков, який полишив професійний футбол заради роботи з дітьми. Озелененння великого шкільного подвір`я розпочала вчитель біології В.У. Кошель. Вона невтомно працювала з дітьми, висаджуючи дерева та кущі, закладаючи клумби, квіткові доріжки, а велика шкільна теплиця перетворилася в справжню оранжерею.

 Багато років чесної праці віддали школі вчителі математики - Л.М. Озірна, П.Н. Соліна, Л.В. Тимофеєва, фізики - А.П. Шульга,  географії - Н.І. Гиря, хімії - Г.Ф. Ектова, української мови -  Л.П. Коростишева, російської мови -  Н.І. Никанорова, праці - В.К. Філімонова, початкових класів - А.І. Акімова, Л.Д. Бариба, Л.М. Литвинова, Г.М. Бестемьянникова. Неабияких зусиль для утримання приміщення та подвір`я  школи докладала завідуюча господарством К.С. Бабенко, яка проживала в шкільній квартирі.

     За роки 10-ї п’ятирічки (1975 – 1980рр.) у школах Крюківського району було здійснено перехід на нові навчальні програми, поліпшилася матеріальна база, запроваджено кабінетну систему та використання технічних засобів (телевізорів, магнітофонів, проекторів) у навчальному процесі. У 1980-х рр. керувала закладом Д.С. Манженко, учитель математики, нагороджена знаком «Відмінник народної освіти УРСР» та «Відмінник народної освіти СРСР». Кількість учнів  була найбільшою (1200 осіб), навчання здійснювалося у дві зміни, наповнюваність класів - понад 40 учнів.

У школі з’явилися спеціалізовані навчальні кабінети (хімії, фізики, біології, музики) з новим обладнанням, майстерні для хлопців, кабінети обслуговуючої праці для дівчат, спальні кімнати для дітей груп продовженого дня. На високому рівні проводилася туристично-краєзнавча робота. Учитель географії Н.М. Козаченко згуртувала колектив учнів, який здійснював походи Полтавщиною й посідав призові місця в обласних конкурсах. Спортивне спорядження (палатки, спальні мішки, рюкзаки) та форму придбати допомагали базові підприємства-шефи: річковий порт, кар`єроуправління, завод селікатної цегли, хлібзавод.

Парк Комсомольський, що розташований неподалік від школи, став полем діяльності учнів. Кожного року діти висаджували та доглядали дерева, проводили спортивні ігри та змагання. Роботу піонерської організації школи очолила учениця Кривич Оксана, у подальшому президент міського піонерського штабу «Орлятко» (нині О.М. Гуйда, депутат міської ради  VІ скликання).

 У 1985 році в школі було відкрито Кімнату Бойової Слави, експозиції якої висвітлюють  історію бойового шляху 214-ї Кременчуцько - Олександрійської Червонопрапорної орденів О. Суворова та Б. Хмельницького стрілецької дивізії, яка визволяла м. Кременчук від фашистських загарбників. Біля 60 ветеранів прибули до школи з Молдавії, а також з Москви, Києва, Уфи та інших міст. Ця урочиста подія стала можливою завдяки кропіткій праці вчителів та учнів на чолі з Т.О. Товстюк, учителем історії, «учителем-методистом», заступником директора з навчально-виховної  роботи (1985-2003рр.), нагородженої знаком  «Відмінник народної освіти».  Кімната Бойової Слави, яка впродовж 30 років є центром патріотичного виховання учнів, неодноразово відзначалася нагородами та грамотами міського та обласного рівнів.

 Процес "перебудови" в країні спричинив у педагогічному колективі цілий ряд демократичних  змін.  Приділялась увага психологічному розвантаженню учасників навчально-виховного процесу. У школі облаштовувалися  місця відпочинку для вчителів та учнів. Яскравою подією стало відкриття оновленої шкільної бібліотеки  з  музично – літературною  вітальнею.  Завідувачка  бібліотекою  С.Ю. Третяк невтомно виховувала в учнів не тільки читацьку культуру, а й естетичні смаки. Багато  років сумлінної праці віддали школі вчителі початкових класів - Т.І. Васюра, І.П. Чередайко, В.І. Ковтун, А.М. Тітенко, І.І. Ткач, О.Г.  Кузьміна, А.Л. Добробатько, Л.О. Арутюнова, Л.В. Новодворська, історії - В.І. Лисиченко, Н.В. Келембет, англійської мови - М.В. Яременко,  фізичної культури - С.Б. Іринєєва, В.Т. Сухостат, математики - М.П. Близнюк, Н.І. Чугай, української мови - В.М. Петрусь, Л.В. Синельова, російської мови  - Ю.Б. Наубетова, О.М. Борщик, праці - Л.М. Неонова, Л.С. Степаненко, А.П. Самоненко, Л.І. Дружко.  На посаді вчителя географії тут завершував свою педагогічну діяльність  заслужений учитель УРСР, нагороджений знаком «Відмінник народної освіти УРСР» та «Відмінник народної освіти СРСР», кавалер Ордена Леніна  С.Т. Коротич.

  Консервативні методи управління освітою в державі наштовхувалися на пробудження демократизму серед батьків, учнів та вчителів. Саме тому учні випускного класу на чолі з комсоргом  Максаком Олегом (нині знана в місті людина, юрист, депутат міської ради) підтримали акцію протесту представників Народного Руху України за покращення екологічної ситуації в місті. За такий сміливий вчинок вихованців директору Д.С. Манженко було оголошено сувору догану.

З часом демократичні перетворення сприяли позитивним змінам у галузі освіти.  1991 року  директором школи було призначено О.В. Довбню, учителя фізики, «учителя-методиста», нагородженого знаком «Відмінник освіти України», керівника - новатора, який змінив обличчя закладу. Робота колективу ґрунтувалася на засадах  гуманізації навчально-виховного процесу, що сприяло впровадженню новітніх технологій та створенню умов для гармонійного розвитку особистості. Оновлення розпочалося з модернізації внутрішнього інтер`єру навчального корпусу: затишні класні кімнати з новими меблями та ТЗН, пластикові вікна, сучасний кабінет інформатики, картинна галерея, «зимовий сад» з фонтаном. Такі комфортні умови в закладі поліпшували настрій вихованців та формували в них позитивне ставлення до школи. Педагогічний колектив ставив за мету не тільки надання освітніх послуг для учнів, але й залучення батьків і громади мікрорайону до вирішення соціальних та інших проблем міста. Школа фактично стала освітнім і культурним центром мікрорайону.

Новини життя навчального закладу учні висвітлювали в газеті «Інфошкола» (40 примірників щомісяця), редактором якої була вчитель історії та правознавства О.М. Рогозна. 2010 року видання було відзначено Дипломом лауреата ХІІІ Національного конкурсу шкільних газет Полтавської області.

З 2011 року діє шкільний сайт, який на сучасному етапі посів лідерську позицію серед шкіл і став важливою складовою інформаційного простору міста. Це дало можливість налагодити інформування дітей, батьків, учителів, мешканців мікрорайону, партнерів, спонсорів.

 У 2011 році школі присвоєно статус громадсько–активної (ГАШ), що передбачає демократизацію закладу в цілому,  волонтерську діяльність, партнерство з громадою.  Новим змістом навчально-виховний процес майстерно наповнюють заступники директора, справжні   професіонали, «учителі-методисти» Л.С. Ванжула і С.В. Таран Пріоритетним напрямком виховної роботи в школі стало національно - патріотичне виховання. Високу духовність і радість пізнання плекає в майбутніх громадянах дружній  колектив учителів початкової школи: «учителі-методисти»  С.В. Тимошенко та В.П. Лазуріна,  а також В.В. Неверова, Н.В. Аврахова, Т.В. Гавриш, Н.С.  Буданова та інші. За ініціативи О.П. Кишлян, заступника з виховної роботи (2003-2006рр.), доброю традицією стало проведення щорічного фестивалю українського мистецтва «Диво калинове», що сприяє вихованню юних талантів та радує батьків і мешканців усього мікрорайону. Учні школи беруть участь у роботі  міського товариства «Просвіта». Завдяки талановитим учителям української мови та літератури В.К. Троцькій, «учителю-методисту», та Н.В. Корецькій  діти є постійними переможцями мовно-літературних конкурсів.

Гордістю навчального закладу є козацька організація «Джура», яку очолює Ю.І. Побіжко, учитель історії, булавний Кременчуцького полку Полтавського Крайового Козацького товариства, нагороджена медаллю «Чарівна сила України».

У 2011-2012н.р. у школі було впроваджено експериментальний курс             «Медіакультура». За справу взялася творчий учитель Ю.С. Даніленко, яка мала досвід викладання нових предметів художньо-естетичного циклу (художньої праці, художньої культури, естетики). 2011 року взяла участь в обговоренні Державного стандарту середньої та старшої школи за участю Міністра освіти України  Д.В. Табачника у м. Києві.

  Волонтерська діяльність учнівського колективу, який плідно співпрацює з Громадською організацією «Майдан», неодноразово висвітлювалася ЗМІ міста та області. Діти отримали Лист подяки військової  частин зони АТО за допомогу в розбудові Збройних Сил України.

  Вивчаючи досвід виховання в контексті євроінтеграції України та формування європейської свідомості української молоді, навчальний заклад постійно відвідують гості, у тому числі  й іноземні. Учні шкільного центру дитячої дипломатії «Альянс», роботою якого керує вчитель англійської мови Т.В. Горяна, завжди гостинно вітають  освітян міста та області.

Багато років поспіль учнівська спортивна команда є призером міських та обласних змагань. Виховує юних спортсменів енергійна жінка, «учитель-методист» Л.В. Лобода.

У 2015-2016 н.р. у школі навчається 545 учнів і працює 34 вчителі, серед яких є  лауреати й переможці міських та обласних етапів Всеукраїнського конкурсу «Учитель року», 7 мають педагогічне звання «вчитель-методист», 1 – «старший учитель», 2 – нагороджені нагрудним знаком «Відмінник освіти України».

Знайти себе в будь-якій сфері життєдіяльності, розпізнати власні здібності  учням допомагають досвідчені  педагоги: учитель фізики Н.Г. Подзорова, інформатики С.В. Мелешко, математики І.І. Скиба, С.В. Шайнога, російської мови Н.В. Топко, Л.І. Горкун, О.І. Пронякіна (практичний психолог), української мови Л.С. Пасічнюк, музики В.В. Дмитрієва, Р.Г. Прокіпець, педагог-організтор Р.О. Щербак, хімії О.М. Жуган, біології Н.З. Щербак,  Н.І. Холод, географії І.М. Олейнікова, англійської мови М.В. Яременко, С.М. Бондаренко, І.І. Каваценко, Я.В. Бордюг, В.С. Погребняк, В.П. Лашко, яка впродовж 40 років працює на освітянській ниві.

    Сьогодні Кременчуцьку  ЗОШ І-ІІІ ступенів № 16,  школу Свободи, Правди, Любові, по праву називають сучасним закладом освіти європейського типу. Згуртований колектив педагогів виховує гармонійно розвинену, національно свідому особистість, здатну до самореалізації в громадянському суспільстві.                                

Література:

Справки о выполнении социалистических обязательств за 1973 – 1974 учебный год. Архівний відділ Кременчуцької міської ради, ф.5, оп.1, с.457, на 7 арк.; Информации о выполнении постановления бюро обкома партии и облисполкома за 1974 год. Там само, ф.5, оп.1, с.492, на 23 арк.; Информация об итогах развития народного образования в районе за годы десятой пятилетки за 1980 год. Там само, ф. 223, оп.1, с.145, на 7 арк.; План развития народного образования на 1976 – 1977 учебный год. Там само, ф.5, оп.1, с.580, на 31 арк.; Информация и справки о деятельности гороно. Там само, ф.5, оп.1, с.658, на 30 арк.; Москалик Г. «Долі прокладають шлях…»: Історія розвитку та реформування освіти міста Кременчука у ХІХ-ХХ століттях: монографія / Г.Москалик – Кременчук: Видавництво «Християнська Зоря», 2014-324с.