Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дмитра Ткаченка.

Дмитро Ткаченко мав звання старший лейтенант. Був командиром дев'ятої роти 28-ї механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу Сухопутних військ України. 

Дитинство Дмитра Ткаченка

Дмитро Ткаченко – родом із міста Красногорівка, що на Донеччині. У дитинстві хлопець любив грати у футбол, займався грою на скрипці та гітарі. Був дружелюбною та спокійною дитиною, розповідає мати воїна Ніна Ткаченко. 2014-го року у рідне місто воїна заїхали російські війська, родина Дмитра вирішила евакуйовуватися на Полтавщину.

«Я сіла, завантажила усе в автомобіль, і ми поїхали у Кременчук. Я не знала куди саме їхати, мені порекомендувала знайома туди їхати. Ми разом в Донецьку працювали, у неї там були родичі, вона теж в Кременчук переїхала і мені сказала, тут добре, приїжджай. Так ми переїхали в Кременчук, так тут і залишилися», – розповідає мати загиблого воїна Ніна Ткаченко.

Ніна Ткаченко розповідає, що на момент переїзду на Полтавщину Дмитрові було 15 років. У Красногорівці він закінчив 9 класів. Останні два роки вчився у кременчуцькій школі №16.

«Красногорівка – це Маріїнський район. У нас встановили пости «ДНР». Він усе це бачив, він був ще юнаком. Згодом він вирішив стати професійним військовим. Він цілеспрямовано здавав ЗНО, щоб поступити на військову службу. Він склав усі екзамени і поступив до Львова в академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного», – каже мати полеглого бійця.

Воїн мав звання старший лейтенант

Академію Дмитро Ткаченко закінчив 2020 року, маючи звання лейтенанта.

«Він спеціально дізнався, яка саме бригада боронить наше рідне місто Красногорівку та Мар’янку. Тоді це була 28-ма бригада (механізована бригада Лицарів Зимового Походу – «Главком»). Вони там довго стояли. І він туди пішов служити. Йому вдалося потрапити додому. Дев'ять місяців він боронив Донеччину на лінії зіткнення, яка була в нашому місті. Його вдалося деокупувати, і воно було не окуповане в той час», – говорить Ніна Ткаченко.

Як загинув Дмитро Ткаченко

Після АТО воїн повернувся в Одесу, де розташовувалася його бригада. Два місяці Дмитро Ткаченко служив там. Потім почалося повномасштабне вторгнення в Україну російських військ.

«Після першого наступу на Херсон йому вдалося вижити. Він був командиром взводу, вони потрапили в оточення, але він вижив і вийшов з нього в місто Коблево. За цей час йому вдалося одружитися. А потім його бригаду скерували далі. 28-го серпня 2022-го вони пішли знову в наступ на Херсон. Він керував своєю ротою. Інша рота попала під обстріл, вони пішли їм на допомогу і загинули. Дмитро помер внаслідок артилерійського обстрілу», – каже мати загиблого воїна Ніна Ткаченко.

Воїн поліг 29 серпня 2022 року на Херсонщині

За здобутки захисника нагородили відзнакою Командувача оперативного командування «Південь»,почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня. Також воїн має орден «За мужність» ІІІ ступеня та орден «За мужність» ІІ ступеня посмертно.

«Ми з Дімою дуже були близькі. Востаннє ми бачились у Коблево. Ще 27-го серпня ми з ним зідзвонювались. Він і дружині писав, і мені. Вони були біля міста Баштанка (Донецька область – «Главком»). Вони йшли у бій. І все. Два дні ми нічого не знали, я його не турбувала, щоб не заважати. Вже 31 числа (31 серпня 2022 року – «Главком») нам подзвонили, що забрали його з поля бою. Подзвонили батькові», – розповідає мати.

Петицію щодо присвоєння звання «Герой України» своєму синові подала Ніна Ткаченко. Її опублікували на офіційному сайті президента України. Для військового Дмитра Ткаченка жінка просить присвоїти звання посмертно.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.

Щодня о 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.

Донецька ОВА та платформа Меморіал згадують загиблих захисників з Донеччини.

29 серпня 2022 року поблизу селища Мирне на Херсонщині, під час наступальної операції, загинув старший лейтенант Дмитро Ткаченко, позивний Рубін. Офіцеру назавжди залишиться 23 роки.

Дмитро народився у місті Красногорівка. Коли почалася російсько-українська війна 2014 року, юнак ще навчався у школі. Але саме тоді обрав для себе майбутній фах – стати військовим, щоб звільнити рідну Донеччину. Після закінчення школи вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

У 2020 році молодий офіцер після випуску поповнив лави 28-ої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, що у складі ЗСУ. Обійняв посаду командира взводу і вирушив для виконання завдань на територію ООС – боронити Красногорівку та Мар’їнку на Донеччині. Під час повномасштабного вторгнення Дмитро вже був командиром роти і продовжував разом із побратимами пліч-о-пліч воювати проти окупантів. Але так і не дочекався звільнення малої Батьківщини.

За час служби Дмитро був неодноразово відзначений нагородами, зокрема, відзнаками «За досягнення у військовій службі» ІІІ ступеня, «Козацький хрест» ІІІ ступеня, орденом «За мужність» ІІІ ступеня і посмертно – орденом «За мужність» ІІ ступеня.

«Діма був люблячим сином і чоловіком, справжнім патріотом України, мужнім, хоробрим і справедливим командиром», – розповіла мама офіцера Ніна.

Поховали Героя у місті Кременчук на Полтавщині, де він проживав із родиною з 2014 року.

У Дмитра залишилися батьки і дружина.

З 24 лютого росіяни вбили 1743 мирних жителів Донеччини, поранили ще 4262. Кількість жертв у Маріуполі та Волновасі наразі достеменно невідома.

Пам’ятаймо!